Право на IQ
Форма входа
Категории раздела
Печатное издание "Газета-24" [14]Интернет-издание "ИнфоПорн" [4]
Сайт "Дурдом" [1]Сайт ОГФ [2]
"Сила малого" [2]Конкурсы [1]
Радио России [1]Сайт "Народная Правда" [0]
Сайт "Цензор.Нет" [0]Форум "Антагонизм" [0]
Газета "Правдошукач" [1]




Сделать стартовой

Rambler's Top100



Поиск
Наш опрос
Ущемленные дверью





Всего ответов: 19
Мини-чат
Статистика
Пн, 24.07.2017, 22:36
Приветствую Вас Турист | RSS
Главная | Регистрация | Вход
Как пройти в библиотеку
Главная » Каталог сайтов » "Сила малого"

НАШI
http://www.simya.com.ua/articles/48/9699/ 05.03.2009, 06:58
- Тату, а янголи існують?
- Декому хочеться в це вірити. А хтось на себе покладається, не вірить у
дива. В кожного своя правда, доню.

- То ти бачив їх, янголів оцих?
- Та ні... Людей - тих бачив різних. Ще й у таку мить, коли тільки янгол
їм міг допомогти, але якось самі впоралися.

- А мого янгола теж не бачив?
- Твого я навіть кликав. Коли надія тільки на нього й лишалася. Ти маленька
була, - пам'ятаєш, як іграшку роздавила і крихітні кульки з неї
висипалися? А ти їх собі в носика заштовхала, коли ми з мамою не бачили.
Ось тоді я кричав, тільки не вголос, янгола твого звав. Обійшлося, встигли витягнути, поки не вдихнула. Мені тоді здалося, коли тебе обіймав, що повз мене хтось пролетів. Омайнуло повітрям знайомо, як-от на голубнику дідовому.

- Ой, виявляється, ти знайомий з ним, з моїм янголом?
- Та ні-і-і-і. Це я так, згадалося, і розчулився. Не дуже я в них вірю.
От де цей янгол був, коли ти пальчики між вхідними дверима і косяком засунула,
вийняти не могла, а дверима навіть ворухнути не можна було - роздавилися б
пальчики?!

- Але витягнув же якось? Я вже і не пам'ятаю...
- Витягнув. Дві верхні петлі вирвав. Приварені до залізного косяка.
Зварювальник, коли наново варив, дивувався - звідки такі потужні домкрати,
що покорчили двері.

- І янгол тобі тоді не допомагав, точно-точно?
- Не знаю, хто тоді допоміг. Та й знати не хочу. Ще й зараз двері косо
висять, розігнути назад не можу... Спи давай, завтра до зоопарку підемо раненько, щоб до дощика встигнути.

Звук поцілунку.
Двері закрилися.
У кутку зітхнули.
- Я ж казав - не повірить.

- Казав... А ти тепер точно-точно нікуди від мене не відлетиш?
- Точно-точно. Все, добраніч, спати вже час. Завтра обережніше там, в зоопарку... З кульками тими насправді намучилися...
- Так ти тоді допоміг?
- Ні, не встиг. Навiть ми - не всесильні.

- Тобто - татусь сам?
- Сам... Він же з наших... Та усi батьки - з наших.
- Всi-всi-всi? А Лізин тато? Він її до синців...

У кутку знову зітхнули.

- Він теж... був. Просто йому уламочок потрапив в око колись давно. Ми
недогледiли. Думали, усі позбирали, а виявилося - багато їх ще світом
блукає...
- Що ж ви... Тут недогледiли, там не вберегли...

- Трапляється. Кажу ж...
-А що потім з отими... хто не вберіг?
- До вас повертаються. Самі. Назавжди. Геть нічого не пам'ятають, але
зазнають усе життя, самі не знають, за вiщо.
- То ти вже встигай завжди-завжди-завжди, гаразд?
- Гаразд. Ну, і татко твій допоможе, якщо щось... Все, спи.

- А ти спати не будеш?
- Не можна нам. Не можна. Пильнуємо.
- А мені татко теж розповідав, що не спав, коли я маленька була, зовсім не
спав.
- То я ж i кажу - з наших.

... Коли вечірній ліхтар біля під'їзду згас, в ліжечку вже чулося
розмірене сопіння.

- Не вірить він, - раптом гмикнули в кутку.
Але він вірив. Просто боявся сполохати.

----------------------------------------------------------------------------------------------------
РУССКИЙ ВАРИАНТ:

НАШИ

- Пап, а ангелы бывают?
- Кому-то в них хочется верить. Кто-то на себя полагается, не верит в чудеса. У каждого своя правда, доча.
- А ты видел их, ангелов этих?
- Да нет... Людей - тех видел разных. И в такие моменты, когда только ангел им мог помочь, но как-то сами справлялись.
- А моего ангела тоже не видел?
- Твоего я даже звал. Когда надежда только на него оставалась. Ты маленькая была, - помнишь, как игрушку раздавила и крохотные шарики из неё высыпались? А ты их себе в носик затолкала, пока мы с мамой не видели. Вот тогда я кричал, только не вслух, ангела твоего звал. Обошлись, успели вытащить, пока не вдохнула. Мне тогда показалось, когда тебя обнимал, что мимо меня кто-то пролетел. Опахнуло воздухом знакомо, как на голубятне дедушкиной.
- Ой, значит, ты знаком с ним, с моим ангелом?
- Да не-е-ет. Это я так, вспомнилось, расчувствовался. Не очень я в них верю. Вот где этот ангел был, когда ты пальчики между входной дверью и косяком засунула, вынуть не могла, а дверью шевелить нельзя было - раздавились бы пальчики?!
- Но вытащил же как-то? Я уж и не помню...
- Вытащил. Две верхние петли вырвал. Приваренные к железному косяку. Сварщик заново варил, удивлялся - откуда такие мощные домкраты, что покорежили дверь.
- И ангел тебе тогда не помогал, точно-точно?
- Не знаю, кто тогда помог. И знать не хочу. До сих пор дверь криво висит, согнуть назад не могу... Спи давай, завтра в зоопарк пойдём пораньше, чтобы до дождика успеть.
Звук поцелуя.
Дверь закрылась.

В углу вздохнули.
- Я же говорил - не поверит.
- Говорил... А ты теперь точно-точно никуда от меня не улетишь?
- Точно-точно. Всё, спокойной ночи, спать уже пора. Завтра поосторожнее там, в зоопарке... С шариками теми и впрямь намучались...
- Так ты тогда помог?
- Нет, не успел. И мы - не всесильны.
- Значит - папка сам?
- Сам... Он же из наших... Да родители все - из <i>наших</i>.
- Все-все-все? А Лизин папа? Он её до синяков...
В углу опять вздохнули.
- Он тоже... был. Просто ему осколочек попал в глаз давным давно. Мы недосмотрели. Думали, все собрали, а оказалось - много их по свету гуляет...
- Что ж вы... Там недосмотрели, в другом не уберегли...
- Случается. Говорю ж...
- А как потом с этими... кто не уберег?
- К вам возвращаются. Сами. Навсегда. Ничего не помнят, но переживают всю жизнь, сами не знают, за что.
- Ты уж успевай всегда-всегда-всегда, ладно?
- Ладно. Ну и папка твой поможет, если что... Всё, спи.
- А ты спать не будешь?
- Нельзя нам. Нельзя. Бдим.
- А мне папка тоже рассказывал, что не спал, когда я маленькая была, совсем не спал.
- Ну я ж говорю - из <i>наших</i>.

... Когда вечерний фонарь у подъезда погас, в кроватке уже слышалось размеренное сопение.
- Не верит он, - вдруг хмыкнули в углу.
А он верил. Просто боялся спугнуть.

Категория: "Сила малого" | Добавил: serafimm
Переходов: 339
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Copyright MyCorp © 2017