Право на IQ
Форма входа
Категории раздела
Прозочка жизни [186]
Хомо Политикус [109]
отТочка Зрения [42]
IQ взаймы [89]
Глаз народа [112]
Звуковая книга [72]
Так говорят в Америке (АудиоКурс 104 урока) [105]




Сделать стартовой

Rambler's Top100



Поиск
Наш опрос
Ущемленные дверью





Всего ответов: 19
Мини-чат
Статистика
Вс, 19.11.2017, 14:19
Приветствую Вас Турист | RSS
Главная | Регистрация | Вход
Каталог статей
Главная » Статьи » IQ взаймы [ Добавить статью ]

Дмитро Овсянкін: «Уявна спільнота»
«Уявними спільнотами» відомий американський дослідник Бенедикт Андерсон називав нації.

«Уявними» — оскільки їхні представники, не знаючи більшості
своїх співвітчизників, ніколи їх не зустрічаючи, все ж відчувають до них свою
причетність. Іншими словами, «уявні» спільноти існують в уяві їх членів.

Цього не можна сказати про російськомовних громадян. Навряд чи громадяни України, які спілкуються російською мовою, відчувають особливу причетність одне до одного. Так само «російськомовне населення» досі не проявляло себе як самостійній суб’єкт громадського чи політичного життя.

Проте воно також є «уявною спільнотою», але не в сенсі Андерсона. Особливістю цієї спільноти є те, що вона існує переважно в уяві інших суб’єктів. І не просто існує. Вона оголошується ними об’єктом захисту або, навпаки, розцінюється як потенційна небезпека для держави. Ця спільнота є приводом для гнівних заяв і листів керівництва сусідньої держави, жваво використовується в перманентних вітчизняних виборчих кампаніях. Цій спільноті приписуються певні риси — як обґрунтовано, так і не дуже…

Нема потреби переповідати всі висловлювання російських дер­жав­них діячів і політиків різного рівня, які зводяться до одного: всі, хто розмовляє російською мовою, належать до російської культури, а тому мають бути предметом особливої турботи і захисту з боку Росії. Найбільш показовий приклад — створення указом президента РФ В.Путіна фонду «Русский мир». Цей «мир», на думку ідеологів фонду, об’єднує не лише етнічних росіян, громадян Росії чи російську діаспору, але й «іноземних громадян, котрі розмовляють російською мовою». Отже, 37% населення України, швидше за все, не відаючи про це, стають об’єктом особливої турботи і захисту з боку Росії, і, як можна зрозуміти з матеріалів фонду, від них чекають взаємності...

Сенс існування «русского мира» як «мережевої структури великих і малих спільнот, які думають і розмовляють російською мовою», можна кротко визначити так: «Чим більшій кількості окремих громадян інших держав потрібна Росія, тим міцніші позиції Росії у світі».

«Русский мир» передбачається використовувати не лише для зміцнення становища Росії у світі, а й для розв’язання її суто внутрішніх проблем — формування (чи реконструкції) російської національної ідентичності.

За даними опитування Цент­ру Разумкова, громадяни України, які є російськомовними, становлять 37% дорослого населення. Однак, за даними цього ж опитування абсолютна більшість (86%) російськомовних громадян сприймають Україну як свою Батьківщину, а переважна більшість (72%) — повністю або скоріше є її патріотами.

Серед «російсь­комовних українців» до української традиції себе відносить 46%, тоді як до російської — 11%. А для «двомовних українців», це спів­відношення становить 75 і 2%.

Отже, у питанні патріотизму російськомовних громадян відчутну роль відіграють такі чинники, як українська національність, рідна мова та належність до української культурної традиції. Скоріш за все українці, які спілкуються російською мовою, проте вважа­ють рідною українську – вважають себе представниками української культурної традиції. З цього можна зробити висновок, який може звучати дещо парадоксально. Російськомовність частини громадян України виступає тим чинником, який підсилює особисту значущість «українського» аспекту їх ідентичності: національності, рідної мови, належності до української культурної традиції. Тобто частина російськомовних українців можуть бути навіть «більшими українцями», ніж україномовні громадяни.

Наведені соціологічні дані неспростовно доводять, що немає підстав вважати російськомовних громадян України ні суб­етносом російського народу, ні його діаспорою, ні тим більше частиною «русского мира» у згаданому вище значенні цього словосполучення.

По-перше, переважна більшість російськомовних визнають Україну своєю Батьківщиною і вважають себе її патріотами.

По-друге, до російської культури відносять себе менше чверті з них.

І, нарешті, по-третє, російськомовне населення не відчуває чи, за Б.Андерсоном, не уявляє себе окремою від українського народу спільнотою чи частиною іншої, міжнародної, спільноти, об’єднаної «в просторі та історії».

Але в роздумах про національні питання не може бути місця ні для апріорних суджень, ні для віри в залізну закономірність, і, дивлячись на сьогодення в історичній перспективі, особливо в перспективі української історії, ми розуміємо слушність популярного вислову «ніколи не кажи ніколи». Націо­нальна субстанція та окремі її сегменти є досить рухливими утвореннями, чутливими до зовнішніх впливів, особливо, якщо останні є потужними і цілеспрямованими. В Ук­раїні саме російськомовні громадяни є їх пріоритетним об’єктом. Ці впливи базуються не на емоціях, а на цілісній, логічно побудованій концепції, що у своєму практичному застосуванні несе явну загрозу національній безпеці України, оскільки розглядає вагому частину її громадян як потенційний ресурс іншої держави.

Власне, це стоїть за більшістю «плачів» політичних і громадських «Ярославен» місцевого виробництва над долею російської мови, освіти, культури в Україні, за намаганнями деяких псевдофілологів представити російську мову як «спільне надбання східнослов’ян­ських народів», а сучасну українську — як варіант галичанського діалекту, чужого для більшості навіть етнічних українців.

Одне слово, комусь дуже потрібно, аби російськомовні громадяни України все ж таки колись (і чим раніше, тим краще) уявили себе окремою спільнотою, чиї інтереси не збігаються з інтересами власної держави і чиє майбутнє пов’язане з іншою державою. Але поки що тверезий розум наших співгромадян дозволяє їм уявити насамперед наслідки такого розвитку подій і робити практичні висновки на користь своєї Батьків­щини, що є найкращим запобіжником від втілення різного роду політичних та культурологічних химер.

http://maidan.org.ua/static/mai/1234810987.html

Категория: IQ взаймы | Добавил: commisarjewski (18.02.2009) | Автор: http://maidan.org.ua
Просмотров: 514 | Комментарии: 6 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всего комментариев: 6
18.02.2009 Спам
1. вранішній_bread
хто присягався - служи (на цирлах)

18.02.2009 Спам
2. commisarjewski (commisarjewski)
а хто - кому? тім болєє, у Сєвастополі....напримєр!

18.02.2009 Спам
3. вранішній_bread
хто хрещений - носи попу яя, хто обрізаний твори, що передписано, словом: слухайся

18.02.2009 Спам
4. из Запорожья
важно не на каком языке говорить или думать, а - о чем. хотя вопрос культурного пространства нельзя недооценивать

18.02.2009 Спам
5. Миша Шацкий
Мне кажется, что валовыми данными социологических исследований (относительно настроений граждан Украины) оперировать недостаточно.
1)Не знаю, как последние перу лет, а раньше я видел немало сообщений о том, что административно-хозяйственная верхушка на Юго-Востоке Украины очень резко настроена против Украинского независимого государства.Доходило до явного саботажа в области культуры и просвещения.
2)Крым - вообще особь статья.Там именно что имеется ориентация на Россию.
Потенциально - чрезвычайно опасное место.Москва, если захочет, легко может спровоцировать очень серьезные беспорядки.

18.02.2009 Спам
6. Елена Никитина (Furia)
Хорошая статья. Это надо начинать в школах читать.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Copyright MyCorp © 2017